Рівненський ліцей № 18 Рівненської міської ради

Учителеві важливо пам’ятати

1. Роль педагога важко переоцінити. Часто саме вчитель неусвідомлено скеровує процес цькування. Авторитарним педагогам не вигідна критичність, незручні запитання, «неслухняні/дивні/інші» діти, тому необережні слова, критичні зауваження, кинуті в бік окремої дитини, можуть спровокувати появу в класі «вигнанця».

2. Учитель, який не відчуває поваги до себе і «свого безпечного місця», не зможе підтримати відчуття самоцінності в учнях.

3. Травму отримує не лише той, хто займається цькуванням інших, а й той, хто спостерігає за ним.

4. Якщо «забрати» вже сформовану модель поведінки, відносин, то натомість потрібно запропонувати іншу модель та допомогти їй закріпитися.

На думку фахівців, роботу з дітьми щодо проявів агресивної поведінки потрібно спрямовувати на

Ø розвиток соціальної компетенції, емоційного інтелекту;

Ø подолання егоцентризму (характерної риси агресорів);

Ø розвиток стійкого і виразного інтересу до якого-небудь виду діяльності;

Ø виховання вольових рис характеру (уміння доводити справу до кінця, досягати поставленої мети, уміння стримувати себе, зокрема в конфліктній ситуації); -

Ø перенаправлення енергії на соціальну роботу і культурну творчість (сублімація): конструювання, моделювання, випалювання, різьба по дереву, витинання, вишивання, спорт тощо. Молоді із вираженою агресивністю не слід доручати керівництво однолітками чи молодшими дітьми – це може спровокувати прояви жорстокості. Так званих агресорів необхідно вчити аналізувати свої почуття і почуття інших людей, із розумінням ставитися до індивідуальних відмінностей у різних людей, долати міжособистісні проблеми цивілізованим шляхом.

Батькампробулінг

Чи не найголовнішу роль в ідентифікації та подоланні булінгу відіграють батьки. Експерти радять: аби оперативно зреагувати на прояви булінгу, необхідно налагодити співпрацю з класним керівником та іншими батьками, а також бути надзвичайно уважним до стану своєї дитини. Необхідно цікавитися не лише її оцінками, а найперше, як у дитини справи в школі, її відносинами з друзями, успіхами і невдачами, зважати на її інтереси, захоплення, хобі. Такий підхід формуватиме довірливі стосунки між батьками та дітьми. Лише за таких умов батьки стануть тими людьми, до кого дитина звернеться за допомогою в першу чергу. Батьки, пам’ятайте, слід стримувати власну агресію вдома, аби дитина не наслідувала вашу поведінку в школі. Часто діти, компенсуючи біль, образу, приниження, несправедливість, отримані вдома, у сім’ї, вдаються до цькування у школі інших. У роботі з дітьми-булерами причину такої поведінки слід шукати в їхньому болі, а дітям, які пережили цькування (як, зокрема, і всім учасникам процесу, в тому числі батькам), надзвичайно важливим є супровід фахівця.

Безпека – це процес, а не результат. Брюс Шнайєр

Щоконкретноможутьзробитибатькидлятого, щобїхдитинанесталавигнанцем. Длятогощобзапобігтипотрапляннюдитинидогрупиризику, вониможутьпорадитидитині:
– не намагатися виділятися серед інших, якщо немає для цього підстав;
– не хвалитися своїм матеріальним становищем, батьками, сучасними гаджетами;
– не зазнаватися і не задиратися, не показувати свою перевагу над іншими;
– не ябедничати і не підлизуватися до вчителів;
– не ігнорувати «рішення» класу, якщо вони не суперечать моральним нормам не пливти проти течії свого «колективу»;
– не давати приводу для приниження почуття власної гідності;
– не демонструвати свою фізичну силу;
– не звертатися до жалості оточуючих у зв’язку зі своїми хронічними захворюваннями або якимись фізичними вадами;
– більше не показувати свою слабість.
Можна порадити своїй дитині також:
– знайти спільну мову з кожним учнем у класі;
– відшукати собі друга серед ровесників, а краще не одного;
– запрошувати однокласників у гості;
– не намагатися завжди перемагати у своїх суперечках з ровесниками;
– навчитися програвати і поступатися, якщо дитина справді не права;
– навчитися поважати думку своїх однокласників.

Якщо профілактичні заходи не допомогли і дитина все ж стала жертвою булінгу, батьки повинні:
– звернути увагу на те, що трапилося з дитиною і контролювати ситуацію;
– спробувати зрозуміти справжню причину того, що сталося з дитиною;
– переконатися, що дитина дійсно стала жертвою шкільного булінгу;
– повідомити про це вчителя і шкільного психолога;
– спільно з дитиною та працівниками школи спробувати знайти шляхи виходу з ситуації, що склалася;
– якщо дитина була дуже налякана і приголомшена тим, що трапилося, не відправляти її наступного дня до школи;
– при важких переживаннях стресу спробувати перевести дитину до іншого класу або навіть школи;
– при посттравматичному стресовому синдромі негайно звернутися до фахівців

На що дорослим варто звернути увагу насамперед?

1. Навчати дітей протистояти. З’ясуйте, чи дозволено дитині в сім’ї говорити «ні», чи може вона на щось вплинути, чи є в неї приклади того, як дорослі трансформують конфлікт у конструктив?

2. Навчати здоровій критичності.

3. Забезпечити приналежність до ще хоча б однієї групи, в якій би дитині було безпечно і комфортно (хобі, гуртки тощо). Саме це сформує в її світогляді сприятливу модель взаємовідносин.

4. Формувати відносини близькості та здорової прихильності, тобто фон, який допомагатиме дитині в майбутньому (прості сімейні ритуали, традиції – усе, в чому формується поняття «Ми»).

5. Розставляти правильні пріоритети та цінності, наголошувати, що краса, інтелект, таланти – це Божий дар, а не привід бути «вищим» від іншого.

6. Пам’ятати, що в кожній групі є певна динаміка щодо розподілу ролей. Роль «жертви» може перейняти на себе будь-яка людина, але в групу ризику потрапляє лише той, хто, відчуваючи провину або почуваючись у родині жертвою, у такий спосіб привертає до себе увагу.

7. Навчати дітей, як реагувати на небезпеку залежно від ситуації: можна захищатися, можна кричати, можна просити про допомогу, а можна – просто втекти.

8. Не перекладати свою відповідальність на дітей. Ми часто не усвідомлюємо, скільки провини за нашу втому, нереалізованість, сварки, хвилювання діти тримають у собі, скільки негативних відчуттів залишається в них після наших «виховних впливів», скільки сорому і напруги після наших «покарань», скільки відчуття несправедливості після наших із ними контактів, в яких ми забуваємо про найголовніше: ми – дорослі, а вони – лише діти.

Для успішної боротьби з насильством у закладі освіти

Ø Усі члени шкільної спільноти мають дійти висновку, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у закладі освіти є неприйнятними;

Ø кожен повинен знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди;

Ø спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки в класі, а потім – загальношкільні правила, складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила повинні бути зрозумілими, точними і лаконічними;

Ø дисциплінарні заходи повинні носити виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають спрямовуватися на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил;

Ø жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії та образливі слова є недопустимими. Реакція повинна бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою в разі повторних випадків агресії;

Ø аналізуючи ситуацію, слід з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так учинили, що можна зробити, щоб це не повторилося знову. До такої розмови варто залучити шкільного психолога;

Ø залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході тощо;

Ø учням потрібно пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущанням і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і, якщо треба, покликати на допомогу дорослих;

Ø для успішного запобігання та протидії насильству необхідно проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Як дитині впоратися із ситуацією самостійно

Ø ігноруйте кривдника, якщо є можливість, намагайтеся уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть;

Ø якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи спокій, використайте гумор, цим ви зможете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам;

Ø стримуйте гнів і злість, адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу;

Ø не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Чим агресивніше ви реагуєте, тим більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров’я ситуації;

Ø не соромтеся обговорювати означені загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильний алгоритм поведінки і припинити насилля.